З 2000 року Радіодиктант національної єдності написали мільйони українок і українців. Одні пишуть із перших років його проведення, а інші ж цьогоріч вперше приєдналися до всеукраїнської акції Суспільного Мовлення. Радіодиктант започаткувало Українське Радіо. Нині ж — це великий проєкт для всіх платформ — радіо, телебачення й діджиталу.
Всі надіслані роботи перевірено й результати цьогорічного диктанту оголошено. Тож вирішили більше дізнатися про його залаштунки й поспілкувалися з людиною, яка знає про те, як перевіряють диктанти, скільки помилок допущено, звідкіля надходили листи й про що ще нам пишуть. Питання ставили голові комісії з перевірки Радіодиктанту та віцеголові Ради громадської організації EdCamp Ukraine Олені Масалітіній.
— Олено, завершилася перевірка диктантів, ваша команда перечитала тисячі листів, що вам найбільше запам’яталося? Що згадуєте найбільше й чим цей диктант відрізняється від попередніх?
— Найбільше запам’яталися, певно, три речі. Перша — це те, що ми отримали як ніколи багато не просто електронних і паперових листів із диктантами, а листів із коментарями, з приписками, з якимись історіями. Раніше люди просто надсилали нам роботи й все, а тепер частіше додають супровідний текст. І на самих роботах, і в електронних листах, і в цих текстах яскраво виокремлюється єдина думка: наскільки помічним є цей диктант людям для відчуття приналежності до спільної української родини, до виявлення своєї громадянської позиції.
Люди відчувають цю спільність: що всі пишуть диктант, незалежно від того, хто в якій країні перебуває. От так і пишуть, що це дійсно акція, яка сприяє єднанню.
Другий момент, що запам’ятався, — це те, наскільки розширилася географія. Це логічно, тому що наших людей виїхало багато в інші країни, й звідти люди продовжували писати диктант. Та ще й місцевих жителів і жительок подекуди надихали. І важливо, що цього року як ніколи багато було людей, які долучилися до диктанту вперше, ба більше — нещодавно перейшли у спілкуванні на українську мову. Вони про це спеціально писали, що «я вперше пишу, це так мене надихає, я така рада чи радий, що приєдналися». Тобто ще ніколи ми не бачили такої кількості коментарів про те, що людина доєдналася вперше.
І третій момент — це таке барвисте розмаїття людей, які пишуть диктант. Тривалий час була поширена така думка, нібито Радіодиктант пишуть в основному учнівство в школах чи студентство в університетах, вчителі та вчительки української мови, що залучаються саме ті люди, які фахово займаються мовою. Але ми бачимо зовсім іншу картину. Диктант пишуть люди зовсім різних професій, і спеціально на цьому акцентують: і кранівниці, і бухгалтерки, і системні адміністратори, і датааналітики. Чому вони про це пишуть? Думаю, їм важливо сказати, хто вони за фахом, наголосити, що вони не є фахово лінгвістами/лінгвістками, але для них важливо написати диктант, знати мову.
Також широка палітра за віком. Наприклад, наймолодший учасник з тих даних, що ми знаємо з листування, — це хлопчик, якому вісім років. Він писав разом із братом, якому 12 років, і з мамою. І от він не встигав, дуже хвилювався, переживав. І мама описала історію, як вона використала цей момент для виховання, як вона пояснила, що важливо бути наполегливим: «Ти підростеш, і ти зможеш встигати за цим диктантом, не треба засмучуватися, якщо щось не вдається з першого разу, а треба пробувати ще». Тобто діти з наймолодшого віку долучаються.
Також писали батьки, що вони долучились до написання Радіодиктанту, бо почули, що їхні діти на уроках онлайн пишуть, і вони собі взяли листочки, підсіли писати. Була категорія найстарших учасників і учасниць. Люди писали, що «я зараз на пенсії, але мені дуже важливо відчувати приналежність». Чимало тих, кому 60-70 плюс років, є учасники віком 87 років і старші. Найстарша учасниця, про яку ми дізналися саме з того, що написано було в листі, їй 90 років, жінка незряча, але попросила свою сусідку, яка їй допомагає по господарству, з її слів записувати, як вона вважає, де яку поставити кому, як яке слово написати. І от вони так вдвох написали цю роботу, доєдналися.
І навіть писали, наприклад: «Чого це ваш диктант, не пристосований до людей пенсійного віку, ми давно ручку в руках не тримали, ми не встигаємо». Інші ж писали: «Чого це ваш диктант не пристосований для маленьких дітей? Вони не встигають писати». А комусь, навпаки, дуже повільно диктували диктант, що по три рази вже поперевіряли все.
Ми бачимо, що доєднуються дуже-дуже різні люди, і за віком, і за професією, і за тим, де перебувають зараз, у якій країні. Але всі наголошують на тому, що Радіодиктант дуже потужно їх об’єднує.
Читайте також: Суспільне оголосило переможців Радіодиктанту національної єдності-2023
— Розкажіть, будь ласка, про перевірку диктанту та вашу команду.
— Треба розуміти, що є цифра, що показує нам кількість отриманих листів, а є цифра, що показує кількість саме робіт, які ми взяли на перевірку. Це не та сама цифра. Чому? Тому що, по-перше, дуже часто в одному листі може бути по кілька робіт, навіть десятки. Особливо, якщо це писали чи на базі військової частини, чи на базі школи, чи якогось університету, чи родина писала — то люди відправляють одним листом, чи паперовим, чи електронним. Тому зазвичай кількість робіт більша, ніж кількість листів.
Буває таке, що отримуємо якісь інші тексти, що не є диктантом. І рекламні буклети надсилають, і малюнки. Певну кількість листів і файлів, що не йде на перевірку, ми відсіюємо. Це велика насправді робота ще до перевірки: розсортувати, верифікувати й вичленувати саме ті роботи, які маємо перевіряти. Тому що не все те, що прислане, буде перевірене. Ми припиняємо приймати роботи на перевірку в момент оприлюднення тексту диктанту. Цього року це було 29 листопада об 11:00. От уже об 11:01, якщо прийшов електронний лист, ми не маємо права брати його на перевірку. А паперові ми верифікуємо за датою на штемпелі від пошти. Число відправки мало б бути не пізніше, ніж 28 листопада. Тому тут закликаємо надсилати вчасно, якщо хочете, щоб вашу роботу ми перевірили.
Про команду — я б дуже хотіла про цих прекрасних людей з кожної «праски» розказувати, але я, на жаль, розкривати їхні особистості не можу, щоб дотриматися всіх вимог доброчесної перевірки. І користуючись нагодою — щиро дякую своїм колегам за фахову, чітку й якісну роботу та нашу натхненну співпрацю! Можу лише сказати, що цього року, саме до сортування та перевірки, було долучено сім осіб. Це люди зі спільноти EdCamp Ukraine. Усі фахові лінгвістки, редакторки. Хоча диктант — це не твір, тому тут ми можемо залучати й не тільки тих, хто викладає українську мову, бо просто звірити слова й знайти відмінності — це може будь-хто, тут важливі ретельність, уважність, зосередженість. Це люди з різних міст, частина з них із Києва. Працюємо ми онлайн. За попередні роки в нас відпрацьована певна система. Є людина, яка координує цю діяльність і відповідає за приймання листів, за їх класифікацію й сортування та стежить за розподілом робіт для перевірки. Особисто я, як голова комісії, не перевіряю власне всі роботи, тому що в мене інша функція. Має бути, як то кажуть, свіже око. Мені тут дуже допомагає мій багаторічний досвід роботи старшою екзаменаторкою в Українському центрі оцінювання якості освіти. Ми перевіряли ті твори, що пишуть на ЗНО, й цю систему верифікації, подвійної перевірки й переперевірки ми застосовуємо до перевірки Радіодиктанту.
Колеги розподіляють роботи, кожна людина перевіряє свою частину робіт і розкладає за папками залежно від того, скільки там помилок — чи немає жодної помилки, чи одна, чи дві. Ми не перевіряємо весь текст диктанту й не підсумовуємо загальну кількість помилок. Часто люди нас запитують, «цікаво, скільки помилок я зробила чи зробив». Але ми маємо інакше завдання від Українського Радіо: нам потрібно знайти всі роботи без помилок, з однією помилкою або з двома помилками, а от три і більше — це просто один сукупний пакет.
Коли знаходимо третю помилку, то далі вже до кінця робота не перевіряється. Вона складається в теку, де три й більше помилок. І от коли колеги перевірили, розклали все за папками, тоді беруся до роботи я й здійснюю верифікацію. Ті роботи, що ми передаємо Українському Радіо, — без помилок, з однією, або з двома помилками — я перечитую особисто ще раз, щоб упевнитися, що ніде не було допущено якогось огріха, верифікую, що дійсно така кількість помилок є. Серед тисяч робіт, у яких три й більше помилок також роблю для певного відсотка вибіркову повторну перевірку, щоб переконатися в належній якості перевірки.
— Ви якимось чином готуєтеся до перевірки Радіодиктанту?
— До того, як ми починаємо перевірку, я опрацьовую текст диктанту, оскільки, як правило, текст пишеться художній, емоційний. Ми, так само як і всі, не бачимо тексту диктанту від Українського Радіо до моменту, коли він буде оприлюднений. Заздалегідь нам його ніхто не надає. Ми його беремо публічно, як і всі люди. Тоді я його опрацьовую й даю колегам настанови: що ми враховуємо за помилку, а що ні. Я аналізую відповідно до українського правопису де є, наприклад, варіативні розділові знаки, також може бути варіативність написання, звіряю все. Сама сідаю, пишу під диктовку для того, щоб зрозуміти, як був прочитаний диктант, бо може бути ситуація, коли людина, яка диктує, може помилитися, якесь слово не так сказати. Якщо був огріх у читанні, тоді не враховуємо це як помилку. І от оце теж мій великий шмат роботи. Я роблю такий аналіз тексту й виписую конкретні настанови колегам, як ми перевіряємо, що ми враховуємо за помилку, що не враховуємо. Прописую коментарі там, де є не варіативність або абсолютно точно визначена орфограма чи пунктограма. Даю покликання на статтю правопису, аргумент, чому тут має бути саме той чи інший розділовий знак, те чи інше написання. Потім ми це обговорюємо з колегами ще раз, бо я ж теж людина, може я щось випустила з уваги, вони можуть щось іще запитати, а як отут, а чому отут саме так? Ми «по кісточках» розбираємо цей текст, тому насправді завжди підкреслюємо менше помилок, ніж люди, коли роблять самоперевірку. Бо ми не враховуємо частину, що може бути авторськими розділовими знаками, не так інтонована, або можуть бути варіанти написання й так і так. Усі залучені колеги дуже відповідально й доброчесно ставляться до роботи, ми радимося за найменших сумнівів, бо розуміємо, наскільки важливий тим, хто пише, результат. Та й просто не можемо інакше, бо такі наші цінності.
— Скажіть, будь ласка, які помилки вам траплялися найчастіше? Ви вважаєте цей диктант складним чи легким?
— Як на мене, цей диктант був значно простіший, ніж попередній. В ньому майже не було складних орфограм. Якщо брати з точки зору орфографії, то дві найпоширеніші помилки — це написання прикметника «зелено-чорний», що треба було писати через дефіс, але люди писали й двома окремими словами або одним словом, не через дефіс. І другий момент написання з великої чи з малої літери, наприклад, було в тексті «ізюмський шлях» і «подільський ландшафт», що треба писати з малої літери, й було «по селах Полтавщини» — де як власну назву регіону треба було писати з великої. І отут була плутанина, бо хтось «ізюмський шлях» писав із великої літери, а в когось «Полтавщина» з малої. Я думаю, що саме через те, що тут всі три ці варіанти збіглися в одному тексті, трошки могли люди заплутатися.
Багато було, звісно, пунктуаційних помилок, але тому, що цей текст був насичений авторськими розділовими знаками. І фактично більшість із цього ми не рахували за помилки. Бо залежно від інтонування та від варіантів, як розглядати ту чи іншу синтаксичну конструкцію, могли бути або двокрапка, або кома, або три різні варіанти в різних місцях. Тому ми це не рахували. З’ясувалося, що призабули трошки слово «обіч». Хтось написав обабіч, хтось писав це як власну назву Обіч, воно там дійсно чується як назва села. З’ясувалося, що село на Тернопільщині є з подібною назвою, але через «и» — «Обич». Небагато людей зробили цю помилку, хоча її дуже широко обговорювали. Більшість написали «обіч» правильно.
Найскладнішими моментами виявилися дві пунктуаційні особливості. Це двокрапка у безсполучниковому реченні, друга частина якого, за моїм визначенням, є еліптичним реченням: «Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор». І в останньому абзаці: «Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом». Тут абсолютно однозначно наступна частина розкриває зміст попередньої. Це двокрапка на межі частин безособового речення. Але тут теж хтось ставив кому.
Я побачила чітку кореляцію: ті, хто ставив замість двокрапки кому на початку диктанту, ставив кому й у цьому складному реченні, й в останньому абзаці. А ті, хто ставив двокрапку на початку тексту, ставив її й у цьому реченні наприкінці. Як на мене, цей диктант був нескладний, лише от всі плуталися в пунктуації, бо це авторські розділові знаки, там можливі були варіанти.
Читайте також: «Остання війна»: Суспільне покаже продовження епізоду «Какая разніца»
— Скільки років ви перевіряєте Радіодиктант? Порівняно з минулими диктантами, що можете сказати стосовно цьогорічного?
— Я долучилася до перевірки Радіодиктанту у 2020 році, тобто цей диктант, який ми перевіряли, четвертий. За моїми спостереженнями, сплеск робіт був минулого року, коли було повномасштабне вторгнення. Для нас, для команди, яка перевіряє, був дуже серйозний виклик, бо перевірка припала на період страшних обстрілів, відключення світла, не було інтернету. Ми працювали днями й ночами, щоб вкластися в терміни перевірки, дуже хвилювалися. Цього року робіт так само багато, порівняно з ранішими роками. Кількість робіт збільшується щороку. Але не такий сплеск, як минулого, 2022 року. Що помітно — людям дуже хотілося поділитися своїми емоціями. От такої кількості цих приписок і коментарів ми не мали ні минулого року, ні раніше. Людям важливо було подякувати за те, що є така ініціатива Українського Радіо, за те, що ми перевіряємо. Вибачалися за почерк, старалися писати якнайкраще, щоб нам було легше перевіряти. В одному листі було написано: «Вибачте, писали з побратимом на коліні, може не дуже буде розбірливо написано». І всі писали, що відчувають оцю неймовірну єдність. Тому це основна відмінність диктанту цього року, що людям важливо було, крім просто тексту диктанту, обов’язково артикулювати значення особисто для них такої події. Такого раніше ми не спостерігали.
— З яких країн надходили листи з диктантами, які ви перевіряли? Можливо, якісь листи вам запам’яталися?
— Листи з диктантами надходили не тільки з України. Диктант писали в різних куточках світу. Листи, переважно електронні, були з 39 країн: Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Білорусі, Великої Британії, Вірменії, Грузії, Естонії, Єгипту, Ізраїлю, Індонезії, Іспанії, Італії, Канади, Китаю, Латвії, Литви, Мексики, Молдови, Нової Зеландії, Норвегії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Португалії, росії, Румунії, Словаччини, США, Узбекистану, Франції, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Чорногорії, Швейцарії, Швеції та Шотландії.
Також електронні листи надходили з тимчасово окупованих територій, або з тих, що були нещодавно звільнені. Це Донецька область, Запоріжжя, Бердянськ, Енергодар, Маріуполь, Херсон і Херсонська область, Добропілля Донецької області, Горлівка, з Криму. На одному листі, наприклад, було вказано, що він із Севастополя. Ще, наприклад, п’ять жінок із Союзу українок в Австралії зібралися спеціально, щоб написати диктант, це в них ціла подія була. Ще одна дівчина написала, що в потязі писала, переривався інтернет. Уявіть, їде людина в потязі, на станціях ловить якийсь інтернет, щоб цей запис в ютуб спрацював, і пише диктант... Писали із місць позбавлення волі. Абсолютно фантастичні історії. Наприклад, пан Микола, якому 77 років, пише, що почав спілкуватися українською після початку повномасштабної війни, вивчив українську й писав диктант. З Білорусі був лист, інший лист від ізраїльтян — люди ділилися, що ніколи не вчили українську, але їм важливо було долучитися до написання українського диктанту, щоб виявити підтримку.
Це, до речі, ще одна тенденція, якої раніше не було, — почали писати Радіодиктант люди, які взагалі не з України. Іноземці, які почали вивчати українську мову. І одна робота мене просто вразила до глибини душі. Голландка Джекі «вивчає українську мову зі своєю вчителькою Юлією». Уявляєте — якась наша вчителька от приїхала в Голландію, вони там спілкуються й голландка Джекі почала вчити українську мову. Вона її ще не дуже вивчила, пропускала незнайомі слова, але все одно писала диктант. Значно зросла кількість людей, які є громадянами інших країн, але їм було важливо нас підтримати, й вони писати з нами наш диктант.
— Статистики, скільки точно людей написали диктант фактично не існує, але в соціальних мережах ми бачимо, що пише дуже багато людей, і не відправляють на перевірку. Радіодиктант очікують, до нього готуються. Чи впливає диктант на суспільство й суспільство на диктант? Що б ви порадили тим, хто писатиме диктант наступного року?
— Пишуть диктанти, звісно, в рази більше людей, ніж відправляють листи. Ми всім радимо робити перевірку робіт самостійно. За моїми відчуттями, кількість людей, які вперше долучилися до написання диктанту саме завдяки тому, що вони нещодавно перейшли на українську мову, десь у два-три рази більша, ніж у минулі роки. Про це дуже часто пишуть у листах, прямо ціла хвиля таких листів.
Тих, хто прагне перемогти, — закликаємо готуватися ретельно і систематично. Що для цього можна робити? Якраз це те, що насправді дуже пов’язує цей Радіодиктант із черговими результатами дослідження PISA, що їх було оприлюднено нещодавно. В результатах дослідження ми отримали дуже невтішний вердикт, що в наших 15-річних учениць і учнів дуже просіла навичка читання й розуміння тексту. І написання саме Радіодиктантів, або просто під диктовку (є аудіозаписи), дуже допомагає в тренуванні цієї навички, тому що ти сприймаєш текст на слух. Для того, щоб правильно розставити ті ж розділові знаки, треба зрозуміти текст, це не механічна робота. І читання цьому дуже допомагає. Тому я, користуючись нагодою, звертаюся й до батьківства, й до вчительства: будь ласка, через цю ідею підготовки до Радіодиктанту ви направду можете допомогти нашому учнівству, сприяти в подоланні освітніх втрат, пов’язаних, зокрема, з втратою навички читання. Звісно, кращі результати дасть регулярна робота. І ще дуже добре в підготовці допоможе метод спостереження. Коли ви їдете в транспорті, наприклад, бачите рекламу, проаналізуйте, що та як написано. На жаль, дуже часто, я справді цим засмучена, в тих візуальних продуктах, що ми бачимо на наших вулицях і в рекламних проспектах, вивісках, оголошеннях, помилок дуже багато, й орфографічних, і пунктуаційних. Тому це також прекрасна нагода виправлятися та готуватися. Увімкніть своєрідний радар пошуку помилок довкола себе. Сумніваєтеся — подивіться правила, словник, в когось запитайте. А ще корисно читати, бажано вголос. Тобто насправді підготовка до Радіодиктанту також може бути таким загальнонаціональним флешмобом і цікавим та корисним дозвіллям для всієї родини.
Нагадаємо, цьогоріч Радіодиктант національної єдності-2023 відбувся 27 жовтня, у День української писемності та мови, який, згідно з указом Президента України Володимира Зеленського, відтепер відзначатиметься го дня. Авторкою тексту «Дороги України» стала Катерина Калитко, поетеса, перекладачка, авторка прозових творів, лауреатка Шевченківської премії. Читав диктант актор і театральний режисер Олексій Гнатковський. До методичної роботи над Радіодиктантом традиційно долучилася мовознавиця, докторка філологічних наук Лариса Масенко. Традиційно і цьогоріч найбільший україномовний флешмоб об’єднав сотні тисяч українців у всьому світі.
Суспільне Мовлення транслювало Радіодиктант на всіх платформах: телебаченні, радіо та діджиталі: по всій країні на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура, наживо транслюватиметься в ефірі телеканалу Суспільне Культура, на ютуб-каналі Українського Радіо і на фейсбук-сторінках Суспільного. Кількість переглядів на ютуб-каналі Українського Радіо сягнула майже пів мільйона.
Листи з текстами Радіодиктанту перевіряли представники вчительської спільноти EdCamp Ukraine.
Нагадаємо, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності започаткований командою Українського Радіо у 2000 році задля єднання навколо мови. Відтоді він проводиться щороку і вже став найбільшим україномовним флешмобом, що об’єднує українців і знавців української мови по всьому світу. Цьогоріч листи з радіодиктантом на перевірку надійшли з 39 країн світу, в тому числі написані шрифтом Брайля.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.
Фото — Анастасія Мантач